Велосипедом по маршруту: Ворохта, Говерла, Ворохта

21.02.2017

Велосипедом по маршруту: Ворохта — Говерла — Ворохта

Перший крок для здійснення задуманого був пошук підходящого житла. Готель мав розміщуватися в селі Ворохта, бо звідси найближче їхати до Говерли. Після цього – ж/д квитки Козятин-Івано-Франківськ. В інтернеті ще знайшов інформацію про вело-прокаті в селі Ворохта.

Рюкзаки зібрані – відчалюємо. У поїзді їде багато відпочиваючих з моря, так що по вагону ще витає морське настрій, всі діляться своїми враженнями і ходять в футболках, шортах і пляжних шльопанцях. По прибуттю, впритул встигаємо застрибнути в дизель на Ворохту. В електричці їхали довго, десь три години, за цей час познайомилися з місцевим дідом Михайлом, який у минулому водив екскурсії по горах і безпосередньо на Говерлу. Та й тепер також їхав для того, що б останній раз в цьому сезоні з друзями піднятися на Говерлу з ночівлею. Михайло розповів про своїх численних походах і різних кумедних історіях про туристів. Дві години пролетіли дуже швидко. Було дуже шкода, що він не їхав з нами далі, а вийшов в Яремче :).

На вокзалі нас забирає таксі готелю – заселяється. На рахунок готелів, можу порекомендувати зупинятися в тих, які розташовані вище на схилах. Пейзажі, що відкриваються з балкона, дуже красиві. Правда і потім добиратися до готелю довше і важче, але воно того варто.

Після йдемо в центр містечка і знаходимо вело-прокат. Залишаємо паспорта у заставу і зі свіжими силами спрямовуються в шлях. Спочатку дорога досить пристойна – асфальт з численними ямами, від яких постійно изворачиваешься і об’їжджаєш. Співчуваю водіям автомобілів.

Природа просто чудова, повітря чисте і наповнений зеленими ароматами лісу і грибів, сонце припікає. Все це як ніби вливає в тебе сили, і ти починаєш по-справжньому дихати на повні груди. А ще, дорогу до бази практично постійно супроводжує своїм шипінням і плескотом води гірська річка Прут, яка бере свій початок біля підніжжя Говерли. Місцями відкриваються чудові краєвиди. До речі Прут, растолстев і наситившись дрібними річками, протікає через Ворохту. Також на ньому побудовані знамениті віадуки, шкода, але ми їх толком не подивилися і я навіть фото не встиг зробити.

Дорога поступово набирає градуси ухилу, доводиться все частіше перемикатися на знижені передачі. Десь через 40 хвилин доїжджаємо до пропускного пункту з шлагбаумом, Говерла знаходиться в заповідній зоні і за вхід треба платити. Тут же є магазини і лавки – можна з комфортом відпочити і підкріпитися.

Віддихавшись, їдемо далі. Після блокпоста дорога починає відчутно йти вгору і з часом асфальт плавно переходить в грунтовку. Звідси вже дуже добре видно Говерлу, здається, ось вона, рукою подати. Але все це зоровий обман, довелося ще крутити і крутити педалі. Десь 2-3 кілометри до бази Заросляк доводиться йти пішки, ухил вже занадто крутий, і захекавшись, ми нарешті достаемся підніжжя гори. Велосипеди спочатку хотіли залишити у вахтера, пристебнувши їх тросом на замок, але за словами того ж вахтера по прибуттю є великий шанс не побачити своїх залізних коней на місці. «Був такий випадок, потім ці велосипеди знайшли у Буковелі» — усміхнувся в густі вуса вахтер. Тому велосипеди ми завели в закрите приміщення, і вахтер його надійно закрив на ключ.

На базі також можна перекусити і відпочити, багато сувенірних крамниць, але це потім, не тягнути ж на гору, а потім назад сувеніри і так нелегкій рюкзаку. Ще тут є інформаційні плакати, на яких нанесені основні туристичні маршрути. Я запам’ятав три – найдовший на озеро Несамовите» і на Говерлу два, один коротше, другий довгий. Вибираємо маршрут коротший, його довжина в обидві сторони десь вісім кілометрів.

Починаємо підйом, спочатку стежка йде лісом, але чим вище – тим нижче дерева. Далі взагалі нічого вище трави не росте і дме сильний вітер, т. к. вже була осінь, і небо затягнули хмари, довелося одягнути дощовик. Хоч і наша подорож припала на 1 вересня, народу вистачало – одні, як і ми, тільки піднімалися, інші вже задоволені й щасливі спускалися. Всі дуже привітні, багато хто з вами вітаються. По дорозі від зустрічних можна почути різні розмови на різних мовах: польська, російська, українська, німецька, англійська і т. д.

Останній марш-кидок і ми на вершині! Легкий перекус і починаємо детально дослідити Говерлу на предмет всякої цікавості. На самій вершині ще дув сильний вітер і на превеликий жаль була сильна хмарність, все в густому тумані і пофоткать пейзажі з найвищої точки нашої країни не вийшло. Так що якщо збираєтеся на Говерлу і хочете побачити вражаючий краєвид, що відкривається з вершини на всі Карпати, краще почекайте підходящої безхмарної погоди. Головне що б самий пік гори був чистий від туману і хмар.

Надивившись і надихавшись, починаємо спуск. Так до речі, шлях обов’язково візьміть з собою рукавички, і руки не забрудните, і в них краще тримаються за камені. Хто думає, що спускатися буде набагато легше, ніж підніматися глибоко помиляється, звичайно, не так важко, але треба бути обережним і не розслаблятися. Тим більше, не рекомендую в поході вживати спиртні напої – є великий шанс повернуться не в готель, а прямо в травм-пункт :).

Внизу за традицією робимо невеликий сувенірний шопінг, благо від запропонованих товарів очі розбігаються, і це майже в кінець сезону. Далі, після безуспішного розшуку вахтера, який в один момент з’явився десь з лісу, уплітаючи за дві щоки лісові ягоди, забираємо свої байки і на всіх парах летимо назад, тим більше вже починає темніти, а фари на велосипедах відсутні, так і треба ще встигнути велосипеди повернути в вело-прокат. В цей момент ми відчули всі недоліки прокатного транспорту. Благо тому було їхати дуже легко і приємно, головне що б гальма були справні, в моєму байку, наприклад, практично не працювали задні колодки, доводилося на свій страх і ризик пригальмовувати передніми. Так що якщо берете великий напрокат — відразу на місці все ретельно перевіряйте на справність. Ще зверніть увагу на крила. Всі велосипеди на прокаті були без крил, бо якщо буде дощ або він проходив до цього, то є велика ймовірність заляпаться з ніг до голови, що, приміром, сталося з нами при спуску.

У Ворохту приїжджаємо вже в сутінках, але встигаємо повернути транспорт і забрати паспорти. До готелю вже ледве ковыляем, брудні і повні вражень, а думки тільки про одне – смачний і ситний вечеря з чашкою духмяного карпатського чаю. До речі чай дуже сподобався, раджу спробувати, а при від’їзді на місцевому ринку ще й прикупити додому.

Автор статті — Сергій Мельник

P. S. Хлопці, якщо Ви хочете, що б ми розміщували Ваші статті на даному велосипедному ресурсі — надсилайте їх нам на пошту, або в соціальних мережах.

Короткий опис статті: говерла курси В даній статті розповідається про велосипедному подорожі за наступним маршрутом: Ворохта — Говерла — Ворохта велопохід,велотуризм,організація,Подорожі

Джерело: Велосипедом по маршруту: Ворохта — Говерла — Ворохта

Також ви можете прочитати